Жіноча зайнятість в Україні: як повернення жінок на ринок праці впливає на економіку
В Україні одночасно існують дві реальності: гострий дефіцит кадрів і великий резерв жінок, які сьогодні не працюють, але хотіли б повернутися на ринок праці. Новий аналітичний звіт From Inactivity to Productivity на основі проведеного дослідження командою дослідниць у співпраці з міжнародним благодійним фондом «Український жіночий фонд», громадською організацією Vox Ukraine та дослідницьким агентством Info Sapiens показує, що інтеграція економічно неактивних і безробітних жінок у зайнятість може стати одним із найсильніших драйверів економічного зростання. Але для цього потрібні не лише вакансії - потрібні інфраструктура догляду, гнучкі формати роботи, перенавчання і якісне кар’єрне консультування.
Україна має прихований кадровий резерв - і це жінки
Повномасштабна війна радикально змінила український ринок праці. На тлі мобілізації, міграції, внутрішнього переміщення та скорочення працездатного населення бізнес дедалі гостріше відчуває нестачу людей. У звіті зазначено, що наприкінці 2024 року дефіцит кадрів став головним викликом для українських компаній, а у грудні 2025 року 62% підприємств назвали цю проблему значущою. Водночас безробіття залишається відносно високим, а значна частина населення взагалі не включена до ринку праці.
Саме тут з’являється ключове запитання: де шукати внутрішні трудові резерви?
Автори дослідження дають чітку відповідь. Станом на березень 2026 року 29,4% людей віком 18–65 років в Україні були економічно неактивними, тобто не працювали і не шукали роботу. Серед жінок цей показник значно вищий, ніж серед чоловіків: 35,7% проти 22,6%. На практиці це означає, що саме жінки є найбільшим внутрішнім резервом ринку праці в Україні.
Ще важливіше інше: 73,2% жінок, які зараз не мають роботи, хотіли б її знайти. За оцінкою авторів звіту, якщо взяти за основу населення підконтрольних Україні територій у 30 мільйонів осіб, йдеться приблизно про 3,5 мільйона потенційних працівниць. Більше половини з них хотіли б знайти роботу вже протягом року.
Жіноча зайнятість — це не “соціальна тема”, а фактор зростання ВВП
Одна з найсильніших думок звіту полягає в тому, що інтеграція жінок у ринок праці є не лише питанням рівних можливостей. Це економічна стратегія.
За результатами економічного моделювання, збільшення співвідношення зайнятого населення до загальної чисельності населення на 1 відсотковий пункт може генерувати приблизно 1 відсотковий пункт додаткового зростання ВВП. Якщо ж працевлаштувати всіх жінок, які в опитуванні висловили бажання працювати, це потенційно може дати близько 8 додаткових відсоткових пунктів зростання ВВП у перший рік, 4 - у другий і близько 1 - щороку протягом наступних років.
Звісно, це модельний сценарій, а не автоматичний прогноз. Але навіть із поправкою на реальні обмеження висновок очевидний: жіноча зайнятість є ресурсом економічного відновлення, а не периферійною темою соціальної політики.
Чому жінки не виходять на ринок праці: справа не в “небажанні працювати”
Один із найважливіших практичних висновків дослідження - більшість бар’єрів для жіночої зайнятості лежать не у площині мотивації, а у площині умов.
Серед жінок, які не планують шукати роботу, найчастіше називаються дві причини: вік або стан здоров’я, а другою за поширеністю причиною є зайнятість доглядовою працею. Загалом літературний огляд і дані опитування підтверджують: одна з головних перепон для участі жінок у ринку праці - це складність поєднання оплачуваної роботи з доглядом за дітьми, літніми людьми та веденням домогосподарства.
У документі наведено промовистий факт: 20% українських жінок змушені відмовлятися від роботи через неможливість влаштувати дитину до дитячого садка. Так само важливими виявляються тривалість дороги до роботи, доступність локальної зайнятості, можливість працювати гнучко або дистанційно. Для половини респонденток принципово, щоб дорога до роботи займала менше години.
Це змінює сам підхід до проблеми. Для великої кількості жінок питання “де знайти роботу” насправді починається із запитання “як зробити роботу сумісною з моїм життям”. І саме тому вирішення питання жіночої зайнятості неможливе без розвитку доглядової інфраструктури, гнучких моделей праці та сервісів підтримки.
Ринок праці потребує не просто працівниць, а кращого використання людського капіталу
Звіт переконливо показує ще одну важливу річ: для економіки має значення не лише кількість жінок, які працюють, а й якість їх включення в ринок праці.
У дослідженні описано проблему горизонтальної та вертикальної сегрегації. Жінки непропорційно часто зосереджені в нижче оплачуваних і менш продуктивних секторах, а також рідше потрапляють на керівні та стратегічні позиції. Це означає, що навіть за зростання загальної зайнятості економіка все одно втрачає частину потенційного ефекту, якщо жінки залишаються переважно в “традиційно жіночих”, нижче оплачуваних ролях.
Автори наголошують: коли жінки отримують доступ до більш капіталомістких, технічних і вищопродуктивних секторів, економічний ефект зростає. Але для цього недостатньо лише відкрити формальний доступ до професії. Потрібно долати стереотипи, розширювати уявлення про можливе, змінювати організаційну культуру і давати жінкам маршрути входу в нові професії.
Перенавчання є потрібним, але без кар’єрної навігації воно працює не на повну
Ще один цінний висновок звіту - високий попит на навчання серед жінок, які хочуть працювати.
61% опитаних готові безкоштовно здобувати нові навички, а 9,5% — готові навіть самостійно платити за навчання. Серед тих, хто хоче вчитися, 44% вважають, що їм достатньо трохи оновити наявні компетенції, а майже чверть хотіли б опанувати нову професію з нуля. Це свідчить про значний попит на програми освіти для дорослих, перекваліфікації та коротких практичних форматів навчання.
Але тут є принциповий нюанс. Сам по собі доступ до курсу чи ваучера на навчання ще не гарантує результату. Людині потрібно зрозуміти:
- які саме навички їй варто оновити;
- яка професія є для неї реалістичною з огляду на життєві обставини;
- де ринок готовий прийняти її після навчання;
- який формат роботи буде сумісний із її реальністю.
Саме тут виникає потреба в кар’єрному консультуванні як в інструменті не лише професійного самовизначення, а й повернення до продуктивної зайнятості.
Державні сервіси зайнятості потребують більш індивідуального підходу
Дослідження дає важливий сигнал і для системи підтримки зайнятості. Серед жінок, які користувалися послугами Державної служби зайнятості, майже 60% зазначили, що цей досвід не був корисним, бо їм не пропонували відповідні вакансії. Водночас відгуки про навчальні програми були більш позитивними. Також приватні онлайн-платформи залишаються популярнішими як інструмент пошуку роботи.
На цьому тлі автори звіту прямо вказують на можливу конкурентну перевагу державної системи: більш індивідуалізований підхід, зокрема через розвиток функції кар’єрних радників. Це дуже точне спостереження. Уразливі групи, жінки після тривалої перерви в зайнятості, матері, внутрішньо переміщені особи, жінки у кризових життєвих обставинах - усі вони часто потребують не просто списку вакансій, а фахівця, який допоможе побачити маршрут повернення до праці.
Що це означає для кар’єрного консультування в Україні
Для професійної спільноти кар’єрних консультантів цей звіт має стратегічне значення. Він фактично підтверджує те, що практика показує вже сьогодні: вихід людини на ринок праці - це рідко лише питання мотивації чи вакансії. Частіше це питання складної конфігурації бар’єрів, ресурсів, ролей, сімейних обставин, інфраструктури і внутрішньої готовності до змін.
Тому сучасне кар’єрне консультування для жінок, особливо для тих, хто перебуває поза зайнятістю має включати не тільки профорієнтацію або допомогу з CV. Воно має працювати на стику:
- діагностики бар’єрів до працевлаштування,
- виявлення ресурсів і навичок,
- навігації у варіантах навчання,
- побудови реалістичної кар’єрної стратегії,
- відновлення професійної суб’єктності,
- супроводу під час переходу до нової зайнятості.
У воєнній і повоєнній Україні це вже не “м’яка” допоміжна послуга, а частина інфраструктури відновлення людського капіталу.
Звіт From Inactivity to Productivity дає сильний і дуже практичний меседж: значна частина українських жінок хоче працювати, але не може реалізувати цей намір без зміни умов. Бар’єри лежать у сфері догляду, логістики, гнучкості зайнятості, доступу до навчання, недискримінаційного найму та відсутності персоналізованої підтримки.
Для України це означає, що політика зайнятості має бути пов’язана з політикою догляду, освіти дорослих, місцевої інфраструктури та розвитку кар’єрних сервісів. А для сфери кар’єрного консультування - що робота з жіночою зайнятістю стає однією з ключових тем найближчих років.
Бо коли ми говоримо про інтеграцію жінок у ринок праці, ми говоримо не лише про економіку. Ми говоримо про людський потенціал, який країна більше не може дозволити собі втрачати.
Матеріал створено на основі результатів дослідження проведеного командою дослідниць у співпраці з міжнародним благодійним фондом «Український жіночий фонд», громадською організацією Vox Ukraine та дослідницьким агентством Info Sapiens.